Проповідь Апостольського Адміністратора в неділю по Різдві ГНІХ в Ріміні

Христоc Рождається!

Дорогі, брати і сестри!

Ми продовжуємо святкування Різдва Христового — радість про народження нашого Спасителя, яка лунає в наших домах і в наших храмах. Церква запрошує нас не просто продовжувати зовнішнє святкування, але глибше замислитися: Хто є Той, Хто народився? Ким Він є для нас? Як маємо до Нього ставитися?

Нещодавно я побачив одне відео. В якомусь місті група молодих людей — хлопців і дівчат — ходять із вертепом, колядують, збирають пожертви. Журналісти запитують їх:
— Що ви робите?
— Ми ходимо з вертепом, колядуємо і збираємо гроші на допомогу селам в Україні.
— А що це за села? Різдво — кого?
І на ці запитання вони вже не могли дати відповіді.

Потім хтось із них зізнався:
— Ви знаєте, ми не всі віруючі.
— А чому ж тоді колядуєте і ходите з вертепом?
— Бо це українська традиція.

Без сумніву, мета в цих людей добра, і самі вчинки мають добрий намір. Але тут виникає небезпека: можна залишити Ісуса лише як елемент традиції, як культурний символ, а не як живу Особу. Можна святкувати Різдво, але не знати, Хто насправді народився. Саме на це сьогодні звертає нашу увагу Церква, вшановуючи пам’ять святого первомученика архидиякона Стефана. Його промова, яку ми чуємо в книзі Діянь Апостолів, допомагає нам знайти відповідь на питання: Хто є Ісус Христос? Стефан стоїть перед синедріоном і проводить через усю історію спасіння, щоб показати: Ісус — це Той, Кого обіцяли пророки, Той, на Кого чекали покоління, обіцяний Месія і Спаситель світу.

Ми знаємо, що Стефан був одним із семи дияконів, яких апостоли поставили для служіння милосердя. Апостоли зрозуміли, що не можуть охопити всі потреби спільноти, особливо турботу про вбогих, і тому доручили це служіння людям, «повним віри і Святого Духа». Ім’я Стефан у перекладі з грецької означає «вінець». І справді, його життя завершилося вінцем мучеництва. Він служив убогим, звіщав Христа, і за це був несправедливо засуджений. Його смерть разюче подібна до смерті Христа: його виводять за місто, побивають камінням, і він молиться за своїх убивць: «Господи, не зарахуй їм цього гріха».

Стефан не помирає з ненавистю — він помирає з любов’ю. Бо лише така любов здатна на справжнє прощення. Книга Діянь Апостолів каже, що він «заснув». Для християнина смерть — це не кінець, а сон перед воскресінням, перехід до нової реальності — до життя в Бозі. Ця постать є нагадуванням кожному з нас: дар Святого Духа не є привілеєм якоїсь еліти в Церкві. Кожен із нас отримав його у хрещенні й миропомазанні — щоб жити по-християнськи і свідчити про Христа своїм життям.

Бути свідком Христа — означає не лише говорити про Нього, але чинити добро, служити, жити правдою, навіть тоді, коли це незручно чи небезпечно. Мучеництво не залишилося в минулому. Християнство сьогодні є однією з найбільш переслідуваних релігій у світі. І навіть тепер хтось віддає своє життя за Христа, хтось зазнає принижень, дискримінації, страждань за свою віру.

Ми згадуємо сьогодні і новітніх мучеників, і особливо молимося за тих, хто страждає в Україні: за невинних жертв, за дітей, за тих, хто живе без світла, води, елементарних умов для життя. Нехай святий первомученик Стефан молиться за всіх переслідуваних, за наш народ, за нашу землю. А нас нехай навчить ставити Христа на перше місце в нашому житті — не лише у святкові дні, але щодня.

Бо справжнє Різдво — це коли Христос живе в нас.

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

† Григорій