Проповідь владики Григорія у парафії свв. Кирила і Методія м. Каттоліка

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Преосвященний Владико,

всечесний отче,

дорогі брати і сестри!

Ми сьогодні, як і кожної неділі, прийшли до Божого храму, щоби почути Слово Господнє, слово нашого життя, пізнати Христову науку, яка дає нам силу і мудрість вибирати добро у нашому житті, правильно поступати, добре жити, уникати того, що є Богові немиле та віддаляє нас від щасливої вічності.

Євангелист Матей описав нам історію зцілення розслабленого чоловіка. Про неї згадують також інші євангелисти; євангелист Лука подає багато деталей про те, як це зцілення відбувалося, згадуючи, що ті, які принесли ноші з розслабленим, не могли увійти до дому через велику кількість людей, тоді розібрали стелю і згори опустили ноші до стіп Христа.

Це зцілення відбулося у місті Капернаумі. Євангелист Матей написав, що перед тим, як його здійснити, «Ісус прибув до свого міста». Коли ми чуємо в Євангелії про місто Ісуса, то знаємо, що це не Назарет, не Єрусалим, а Капернаум, у якому Христос зробив дуже багато чудес, звідки були Його перші учні — Петро, Іван, Яків. Ісус знайшов у ньому людей, завжди готових Його слухати, які очікували, коли Він повернеться до них, які завжди сподівалися, що Ісус промовить до їхнього серця.

Розслабленого чоловіка принесли до Ісуса його друзі, чи хтось з його родини, чи просто ті, хто хотів йому допомогти. У своїй вірі та щирості вони усвідомили, що такою допомогою для паралізованого може бути лише Христос. А Господь, побачивши їхню віру, учинив те, чого вони сподівалися, з чим до Нього прийшли. Спаситель зцілив розслабленого, «побачивши їхню віру…» Віра є дуже важливою, вона є необхідною умовою, щоби Господь міг діяти у нашому житті. Якщо ми своєю вірою Богові такого дозволу не даємо, то Він ніколи не буде йти проти нашої свобідної волі, Він не буде нав’язувати нічого, навіть якби це було найбільшим добром. Людина щирою вірою має дати Богові дозвіл на те, аби Він вступив у її життя і його перемінив.

У цій історії не йде мова про віру чоловіка, якого принесли до Христа, ми навіть не знаємо, чи міг він цю віру якось виразити. Господь часто питав: «Чи віруєш, що Я можу тобі це зробити?» Розслаблений, можливо, навіть не мав змоги на таке питання відповісти, але про віру тих людей свідчило те, що вони його до Ісуса принесли. Якщо б вони цієї віри не мали, невже наважилися б на таку дію, чи завдали б собі такого труду?

Дорогі, яка тут є гарна наука для нас! — вів далі проповідник. — Ми навіть не здогадуємося, що своєю вірою можемо допомагати не лише собі, але й іншим людям. Можливо, хтось, побачивши нашу віру, також захоче прийти до Христа? Можливо, запитає: а що тією людиною рухає, що її спонукає кожної неділі іти на Службу Божу, не говорити поганих слів, не проклинати, ділитися тим, що має, робити добро, співчувати іншим, виявляти милосердя навіть попри власні слабкості і упадки у гріх? Що тією людиною керує? — Віра… І тоді наша віра стає цілющою також для інших людей…

Ми не завжди можемо робити щось надзвичайне, часом нам бракує засобів і сил. Можливо, ми не маємо дару зцілити когось від хвороби, але можемо цю людину принести до Христа, коли за неї молимося, коли запрошуємо Господа бути присутнім у житті цієї особи, коли у різний спосіб сприяємо її зустрічі з Богом. Наприклад, пригадаємо їй про ласку святої Сповіді, запитавши: «Коли ти востаннє сповідався? Адже ти також потребуєш зустрічі з Христом, яка звільняє і дає силу, відкриваючи нові горизонти.

Почуймо сьогодні ті слова, які Ісус сказав розслабленому чоловіку: «Бадьорися, сину, прощаються тобі твої гріхи». Які будуючі слова, як багато в них є надії! Бадьорися, людино, не будь у відчаї, не перебувай під гнітом духовного паралічу, бадьорися, бо твої гріхи прощено. Дорогі, скільки разів ми чули ці слова у сповіді? Ми маємо зрозуміти, що нинішнє євангельське читання не є описом лише минулої події, яка, мовляв, колись відбулася і не має до нас відношення. Це наша духовна історія, наш духовний шлях. Господь перед нами сьогодні постає як Лікар наших душ і тіл, даючи нам душевне і фізичне здоров’я, промовляючи: «Прощаються тобі твої гріхи».

У нинішньому Євангелії також показується зв’язок між гріхом і хворобою. Не завжди хвороба є наслідком гріха. Господь сам про це каже у розповіді про сліпонародженого чоловіка з Євангелія від Івана. Тоді апостоли запитали Христа: «Хто згрішив — він чи батьки його, що сліпим народився?» На що Спаситель відповів: «Ні, ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб на ньому виявилися діла Божі» (Ів. 9,3). Цей зв’язок не є обов’язковим, але часто присутній, бо людина через своє гріховне життя знищує своє тіло та здоров’я. Тому зцілення повинне включати не лише тілесну, фізичну сферу людини, а й душевну. Коли Господь зціляє — Він повертає до цілісності, дарує цілковите здоров’я.

Книжники і фарисеї, які стали свідками цього чуда, починають нарікати, кажучи про Ісуса, що Він богохулить і присвоює собі ту владу, яку має лише Бог — прощати гріхи. А закінчується це Євангеліє тим, що люди славили Бога за те, що дав таку владу людям. У чому полягала помилка книжників і фарисеїв, які правильно думали, що прощати може тільки Бог? Вони не мали віри, щоби Бога впізнати в Ісусі і Його визнати Господом. Так і по сьогоднішній день є багато людей, які Ісуса назвуть пророком, мудрецем, суперлюдиною, великим чудотворцем, філософом, але не Богом, не Господом їхнього життя. Ось це невірство завжди будує велику стіну між Богом і людиною. Як важливо, щоби цієї стіни не існувало у наших стосунках із Господом, аби ми, як апостол Тома, завжди Його визнавали: «Господь мій і Бог мій».

Господь, коли зцілив цього чоловіка, дає йому доручення: «Візьми твоє ложе і йди до свого дому». Чому Він так сказав? Подумаймо, де ми є такими, як є, без жодної ролі, — щирими, правдивими, справжніми? — Вдома. Тому Ісус каже чоловікові: «Іди і вдома покажи, що змінилося у твоєму житті». Якщо Господь нас перемінить, то знаєте, хто це найперше побачить? — Наші близькі. Коли ми приходимо із церкви, наповнені Божим словом і благодаттю, це мають відчувати насамперед ті, хто є поруч із нами.

Ми також сьогодні славимо Бога за те, що дав таку владу людям — відпускати гріхи. Після Свого воскресіння Господь прийшов до учнів, закритих у Сіонській горниці, і Його першими словами були: «Мир вам. Прийміть Духа Святого: кому відпустите гріхи, відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються». Оту владу прощати гріхи Ісус дав апостолам, апостоли, через покладення рук, — своїм наступникам-єпископам, а вони — священникам. Ми славимо Бога за це, що дав нам цю надзвичайну можливість — прийняти дар прощення і духовного зцілення.

Дорогі, що є легше сказати: «Прощаються тобі твої гріхи» чи «Встань, візьми твоє ліжко і йди»? Великі Божі діла часто виконуються невидимо. Якщо хворий оздоровився — це бачать всі, але коли Господь своїм милосердям очистив людську душу — того ніхто не побачить фізичним оком. Підняти хворого навіть з великої недуги можуть добрі лікарі, але простити гріхи — ніхто, якщо не має тієї Божої влади і сили, не може. Прощення стало можливим тому, що Ісус помер за нас на хресті. Його смерть звільнила людей від неволі ворожої і вчинила вільними та любими Божими дітьми. Тож нехай ця Свята Літургія стане для нас простором, у якому будемо славити Бога за те, що дав нам так багато дарів. Амінь. Слава Ісусу Христу.

† ГРИГОРІЙ