«Вчитись від Христа дієвої любові»: проповідь на 22-ту Неділю по Зісланні Святого Духа

«Як вони не слухають Мойсея і пророків, хоча б і хто воскрес з мертвих, не повірять»

Слава Ісусу Христу!

У сьогоднішньому Євангелії Господь запрошує нас роздумати над взаємозв’язком земного життя і вічності. Тема вічного життя, Небесного Царства є дуже важливою у проповіді Ісуса Христа — Він часто пригадує про неї своїм учням, бо прагне, аби кожна людина була спасенною. Христос цією притчею хоче застерегти нас від небезпеки думати, що наше життя обмежується лише земною дійсністю. Набагато важливіше — якою буде наша доля після смерті, адже земне життя коротке, а вічність не має кінця. Тож роздумаймо, чому багач був засуджений, а бідний Лазар отримав вічну нагороду?

Говорячи про вічність, Ісус розповідає притчу про двох чоловіків, які живуть у цілком протилежних реальностях. Багач — щодня бенкетує розкішно, одягається за останнім криком моди в кармазин та вісон, абсолютно не турбуючись про те, що відбувається довкола нього. Він живе у світі зручності, розкоші й комфорту. Водночас, здається, що він нічого поганого не робить — живе, як ми кажемо, «у своє задоволення», використовуючи на свій розсуд власне майно. Та вже на самому початку звучить тривожна нота: цей чоловік — без імені. Ісус не називає його на ім’я. Він немовби безликий, про нього говориться лише у зв’язку з його багатством. Він порожній. Страшно прожити життя так, аби єдине, за що тебе пам’ятали, — це твої гроші. Є гарне прислів’я: «Коли ти народився — усі довкола раділи, а ти плакав. Тому проживи життя так, щоб, помираючи, ти радів, а всі за тобою плакали…»

Перед брамою багача лежить жебрак, вкритий ранами, голодний, обідраний, на ім’я Лазар. Лазар — це шанс багача змінити своє життя. Він не потребує багато — лише шматка хліба, яким багач за тодішнім звичаєм витирав руки й викидав собакам. Він прагне бодай мінімальної людяності. Багач від цього не збіднів би.

Люди часто потребують зовсім небагато — трохи нашого часу, уваги, одягу чи їжі. Ще ніхто не збіднів, допомагаючи потребуючим. Але саме ставлення до того, хто мене потребує, показує, якою я є людиною. Уміння побачити того «Лазаря» — потребуючого брата чи сестру перед воротами мого дому, мого серця — це показник, чи справді Боже Слово живе в мені.

На перший погляд, може здатися, що цією притчею Ісус засуджує багатство і прославляє убогість. Але, роздумуючи глибше, розуміємо, що це не так. Бо ні багатство, ні бідність, ні страждання самі по собі не спасають. Серед святих є і багаті, і вбогі — так само, як і пекло наповнене обома. Можна бути дуже заможним і робити багато добра — будувати школи, лікарні, підтримувати голодних. У товаристві Ісуса були багаті жінки, які допомагали Йому та апостолам зі своїх статків. Варто згадати й митрополита Андрея Шептицького — дуже заможного чоловіка, графа, який став вбогим монахом, а все своє багатство скеровував на потреби Церкви та народу.

Помилка багача з притчі — у його недбальстві. Він засуджений не за те, що зробив, а за те, чого не зробив. Він не зробив жодного кроку назустріч Лазареві, аби допомогти, хоча, як видно пізніше, знав його на ім’я. Недбальство, байдужість — дуже важка хвороба душі. В одному з історичних фільмів про Другу світову війну є фраза: «Зло тріумфує не лише тоді, коли лихі люди чинять погані речі, але й тоді, коли добрі люди не роблять нічого».

Багач не зробив нічого, щоб полегшити страждання свого ближнього, який лежав лише за кілька кроків від нього…

З іншого боку, Лазар не винагороджений лише за свою вбогість чи терпіння; самі по собі вони ще не гарантують щасливої вічності. На хресті поруч із Ісусом були два розбійники: один покаявся і ввійшов до раю, а інший насміхався з Христа. Можна страждати, проклинати все на світі й занапастити свою душу. Зробити свої страждання марними…

Заслуга Лазаря полягає в іншому. Попри свої рани й злидні, він випромінює мир і терпеливість. Він навіть дозволяє псам лизати свої рани… Це вражаючий образ… Він уповає на Бога — на це вказує його ім’я Ель-азар, тобто «Бог допоміг». Навіть у стражданнях він залишається людиною…

Наприкінці притча спонукає нас також замислитися: звідки у багача походить корінь цього недбальства, а у Лазаря — терпеливості і людяності? Відповідь дає Авраам: багач, як і його п’ятеро братів, ніколи не ставився з належною пошаною до «Закону і Пророків», тобто не жив Божим словом, не сприймав його серйозно. Натомість Лазар покладав свою надію на Бога. Те, що могло врятувати багача, змінити його серце й пробудити співчуття, — це Слово Боже, життя у ньому. Щоденне читання Святого Письма — це дієвий лік для кожної людини, щоби всі події свого життя — радість і горе, багатство і вбогість, злети і падіння — переживати по-Божому, переживати із Богом, за прикладом самого Ісуса. Вчитися думати, як Ісус, співчувати, як Ісус, чинити, як Ісус.

Притча про багача і Лазаря вчить нас саме цього — дієвої любові. А такої любові — такої здатності любити, як Ісус — людина може навчитися лише від Божого Слова. Лише читаючи його, живучи ним і наповнюючись Святим Духом, ми вчимося любити, як Христос, використовувати кожен день як нагоду чинити добро й милосердя для тих, хто потребує нашої молитви, підтримки чи просто доброго слова — і так удостоїтися від Бога вічної нагороди в небі. Амінь.