Апостольський екзархатдля українців-католиків візантійського обряду в Італії
Владика Діонісій у День Незалежності України: «У запеклій війні заповідь любові є найдужче потрібною»
27 серпня 2025
24 серпня 2025 року єпископ-емерит Апостольського Екзархату владика Діонісій Ляхович відвідав українську спільноту у Фоджі, де в храмі Благовіщення Пречистої Діви Марії очолив Божественну Літургію і виголосив проповідь. Богослужіння відбулося у день 34-ї річниці Незалежності України. Метою візиту, як підкреслив архиєрей, було «розділити молитву і підтримати вірних у важкий час, який переживає світ та наша Україна, що спливає кров’ю у страшній війні».
У проповіді, роздумуючи над євангельською притчею про немилосердного боржника (Мт 18, 21–35), владика наголосив на безумовності християнського прощення та його життєвій необхідності:
«Сьогодні, коли ми відзначаємо 34-ту річницю Незалежності Української Держави, припадає читання про царя, який прощає великий борг своєму слузі — десять тисяч талантів, — а той слуга, якому цар простив великий борг, не хоче простити малий борг своєму другові. Він „схопив і почав душити“ свого товариша, і не допомогло його прохання почекати.
Він кидає свого боржника у темницю. Притча завершується таким вироком: „Слуго лукавий! Я простив тобі весь той борг, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитися над твоїм товаришем, як я змилосердився над тобою?“ І цар покарав слугу, який не хотів простити свого товариша…
У попередній сцені цього Євангелія апостол Петро запитує Ісуса, скільки разів має прощати: „Чи маю до семи разів прощати?“ Ісус відповідає: „Не кажу тобі: до семи разів, але до сімдесяти разів по сім“ (Мт 18, 21–22). Саме в прощенні та любові виявляється досконалий християнин» — наголосив єпископ.
Торкнувшись питання справедливої оборони Батьківщини, владика підкреслив, що християнська любов і обов’язок стати на захист свого народу не суперечать одне одному, адже захищаючи Батьківщину від агресора, християнин робить це не з ненависті до ворога, але з любові до своїх братів та сестер:
«Читаючи це Євангеліє, перед нами постає важке питання: як можемо любити тих, що нас убивають, рівнюють із землею наші міста і села, убивають невинних людей і завдають неймовірних страждань нашому народові? Як може любити свого ворога солдат на фронті? Проте християнин, навіть перебуваючи на фронті, не може ненавидіти, не може мститися. Він не може зректися любові.
І солдат покликаний любити: він любить свій народ, який захищає. З любові до свого народу він готовий віддати своє життя. Умираючи, він не тільки стає героєм — він стає мучеником за свій народ. Коли хтось несправедливо напав на мою країну, я маю обовʼязок її захищати і не можу втікати від цього обовʼязку, не можу бути дезертиром. Отже, ми боремося і віддаємо своє життя з любові до свого народу, а не з ненависті до ворогів».
Проте, за словами проповідника, це не завжди легко, адже у вирі жорстокої війни є дуже легко піддатися спокусі ненависті і непрощення. Тому, архиєрей закликав спільноту плекати духовне, психічне і фізичне здоров’я, щоб «бути лікарями душ і тілес» — милосердям і взаємною підтримкою зціляючи рани, завдані війною.
«Нема де правди діти: інколи в наших жилах аж кров кипить, у нашому серці горить ненависть, готовність помститися; у наших думках і словах палає бажання смерті для тирана нашого народу. Проте, коли ми впускаємо до свого серця ненависть і бажання помсти, ми впускаємо до свого серця війну — і тим самим убиваємо себе. А ми покликані бути здоровими — духовно, психічно і фізично, — щоб бути „лікарями душ і тілес“, як ми молимося на Божественній Літургії. І такою є програма нашої Церкви — лікувати рани тих, що постраждали внаслідок війни.
А прощати завжди потрібно! Особа, що не здатна простити, отруює своє серце отрутою гніву — у стосунках між нею і ближнім, між нею і Богом. Вона не дає можливості оздоровити поранене серце оливою Його любові й милосердя. Передусім, без прощення ми не зможемо брати участь у Божому Царстві. Отож і в запеклій війні заповідь любові не скасовується — а, може, саме в таких обставинах є найдужче потрібною».
Богослужіння завершилася молитвою «Боже, великий, єдиний!». На завершення владика уділив особисте благословення кожному присутньому та подарував іконки Жировицької Божої Матері — покровительки Апостольського Екзархату.
Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату
Фото: Олег Залуга
