«Йти за Христом — це жити надією навіть тоді, коли довкола — темрява»: владика Григорій до української молоді

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Преосвященний Владико, всечесні отці, дорогі брати і сестри, дорога наша молоде!

Ми дуже раді бачити вас так чисельно зібраними у цьому храмі під час Ювілейного паломництва до Риму. Ви приїхали сюди як посланці від усього нашого народу, щоби українським голосом проголосити і засвідчити усьому світові, що Україна, наша рідна земля, наші воїни боронять свою свободу і гідність. Ви приїхали сюди, щоб молитися за Божу допомогу для наших воїнів-захисників, аби вони мали силу відстояти наше право бути собою. І немає жодного сумніву, що ваше паломництво буде дуже успішним. Тільки, будь ласка, використайте всі ці нагоди, які маєте тут, щоби свідчити, ділитися правдою, ділитися своєю вірою, бути вірогідними свідками істини

Ми щойно чули Євангельські слова. Христос каже: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною». Дуже актуальними є ці слова для всіх нас, які переживаємо трагедію війни. Але хочемо себе запитати: що означає взяти свій хрест і йти за Ісусом для молодої української дівчини чи юнака? Яку силу та актуальність мають ці слова сьогодні для кожного і кожної з нас?

«Коли хто хоче», — каже Господь, і цим запрошує нас до вибору. Не можна йти за Ним просто у натовпі. Не можна йти за Ним, не зробивши цього визначального рішення — бути учнем, бути Його послідовником. Тому каже Господь: «Хто хоче». Цей вибір є вільним. Його запрошення ми можемо прийняти або відкинути. Комусь потрібно більше часу, щоби дозріти до цього рішення, хтось може дуже спонтанно, навіть сьогодні, сказати: «Господи, я готовий, я прагну всім серцем іти за Тобою».

Ці слова — «Коли хто хоче йти за Мною» — також спонукають нас до пошуку відповіді на запитання: а хто є той Ісус, який нас кличе йти за Собою? Хто Він? Чому я маю прийняти Його голос, чому маю Його послухати? Хто Він такий, щоб розпоряджатися моїм життям, визначати його напрям і цінності?

Дорогі, ми запрошені йти за Ісусом як за нашим Спасителем, нашим Господом, Який задля нас помер і воскрес. Нам потрібно уникнути помилки — не йти лише за якимись своїми уявленнями про Нього, навіть найкращими. Щоби ми не помилилися, є один ідентифікатор, маркер — хрест. Багато хто пропонує нам йти за ідеологіями, філософськими течіями, які обіцяють щастя, безтурботне життя, успіх. Але правдива дорога, яка веде до справжнього щастя — це дорога за Христом. Це дорога, на якій біль і страждання перетворюються у воскресіння. Але без хреста цієї дороги немає.

Зректися себе є дуже непросто в культурі індивідуалізму, в якій ми живемо. В культурі, де гучно звучить: «Дбай про себе», «Ти найголовніший», «Ти маєш право на все», «Живи для себе» — тут звучить протилежне запрошення: зректися себе, свого егоїзму, свого прагнення бути в центрі цілого світу. Хоч нам часто здається, що матимемо вартість у житті лише, коли станемо багатими, владними, відомими… Господь каже: «Ні!». Ти маєш цінність уже. Твоя цінність — від тієї любові, яку Господь тобі дарує.

Ти будеш щасливим не тоді, коли будеш самоутверджуватися, а коли будеш служити, дарувати, ділитися, відповідати любов’ю. Оце є те зречення себе, яке Господь нам пропонує і до якого нас кличе.

А потім — взяти свій хрест. Кожен із нас має свій хрест. Євангелист Лука уточнює, що цей хрест потрібно брати щоденно. Бо це є наша боротьба. Боротьба за святість. Боротьба за те, щоб усунути перешкоди, які постають на нашому шляху, коли хочемо слідувати за Господом.

Не біймося Господнього хреста, бо в ньому — не поразка, а сила і перемога. Це хрест, який дає життя. Ми, українці, нині дуже добре знаємо, що таке жертва і страждання. Це — сміливість не втікати від болю, а наближатися до нього. Перетворювати його своєю любов’ю. Перетворювати свій біль і біль інших — своєю присутністю та участю — на силу, яка об’єднує, яка зріднює. Бо, напевне, ніде так, як у терпіннях, ми не стаємо ближчими одне до одного. Ніде так, як у терпінні, ми не розуміємо один одного. І не прагнемо підтримати та бути поруч.

Каже Господь: зректися — і йти слідом за Ним. Дорогі, взяти Господній хрест і піти за Ним — означає стати на бік правди. Стати на бік істини. Жити не за модою, а за совістю. Деколи цей шлях буде у протилежний бік — навіть назустріч іншим. Це плисти проти течії, проти загальних трендів. Це — не красти, не фальшувати. Це — свідчити про Христа не тільки в храмі, а й у своєму середовищі, у соцмережах, всюди, де ми є. Це — вірність Йому. На цьому шляху ми не є одинаками. Це не наш особистий героїзм, бо ми йдемо за Ним. Він — попереду. Він показує цей шлях. І коли ми дивимося на Нього, не втрачаємо з очей Його лику, Його присутності — маємо силу йти. Він нині Петрові каже: «Йди за Мною, не випереджуй Мене. Сам ти тим шляхом не підеш. Вставай і йди за Мною». Тоді цей твій шлях доведе до мети.

Нині йти за Христом — означає жити надією. Навіть тоді, коли довкола — темрява. Бо наша надія і віра каже: розп’яття, смерть, страждання — не останнє слово. Христос веде нас не лише на Голготу, а й до Свого воскресіння, до перемоги. Там завершується — і знову починається — історія нашого особистого спасіння.

Йти за Христом — означає бути людьми миру. Бо Він дає нам мир як дар: мир у серці, мир у спільноті. Це — стан, коли ми не дозволяємо, щоб над нами панувала ненависть. Це — коли ми не дозволяємо собі стати циніками, зачерствіти. А у Христовому хресті знаходимо свіжість, натхнення, щоби жити, радіти, щоби життя поширювати і проповідувати. Навіть тоді, коли звучать сирени, падають ракети, дрони й усе інше — проголошуймо в серці пісню перемоги.

Дякуємо Богові, що Він нас кличе за Собою, що це слово, це запрошення Він сьогодні звертає до кожного і кожної з нас. Що Він хоче, аби ми були у Його присутності й ішли шляхом, який веде до неба і до вічного спасіння. Амінь. Слава Ісусу Христу!

† ГРИГОРІЙ