Земський рай і Царство Боже

Сон про земський рай

Відомий бразильський письменник, член домініканського ордену, брат Бетто в одній зі своїх останніх книжок під назвою «Що мене зробило тим, ким я є», подає більш-менш такий наратив про райську земську місцевість. Він каже, що повільно проходжав цим нібито Едемським садом. Не було в ньому гріха, ані його наслідків: бідності, насилля, погані, бруду, боязні. Всюди абсолютна охайність: блиск люстр, краса експонатів, вишуканість, сучасна техніка. Навколо щасливі люди. Їхні обличчя випромінювали здоров’я. Немає людей босих чи беззубих. Ніхто не лежав на дорозі або не мав небезпечного вигляду. Я почувався безпечно у цій позолоченій піраміді. А тунелі, якими я проходив, вели мене до різних ніш сяйва. Крім цього — мелодійна музика. Вона не розриває вух, а приносить спокій душі. Далеко від вулиць, забитих машинами, немає запаху бензину та інших газів, які виходять із гуркітливих двигунів. Ніхто не поспішає. Все гарно освітлене. Люди оглядають навколишні дива. Не треба зусиль, щоб піднятися на інші поверхи. Достатньо поставити ногу на ескалатор. Лагідні запахи парфумів. Усі виглядають щасливими, немає тут дітей-жебраків, ані поліцейських машин чи грізних поліцаїв, щоб внести до серця бодай якийсь неспокій».

І продовжує брат Бетто: «Здається мені, я нарешті близько неба, того світу, де немає ні болю, ні печалі. Чую, що перебуваю у колі тих, що одержали поцілунок щастя. Я звільнився від цього бідолашного світу, який позбавляє мене чару, захоплення та розчиняє цей мрійний світ, де немає болю і турбот. Це справжній Олімп, де є всі блага, які можуть винести одну особу понад інші. Однак настав час зашторювати вітрини і зачиняти двері. Сторож мене повідомляє, що за кілька хвилин закривається шопінг. Треба покидати цей рай. Коли двері шопінгу закриваються, ми знову повертаємося у справжній світ. Світ нашої сім’ї і родинних драм, світ праці, важкого міського транспорту, забрудненої вулиці, гамору, криків, бідноти і погані, світ війн, бандитів, агресії, побиття невинних людей»…

Двері земського раю закономірно закриваються, замість раю відкриваються пекельні двері, і створюється пекло на землі. Війни на земній планеті. Проте Господь, що створив людину на свій образ і подобу, висилає Свого Сина у світ. Надія на рай відновлюється. Рай не стає спогадом про втрату раю, а стає надією майбутнього.

Райські двері відкриваються

Бог Отець так бо «полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Він прийшов у цей світ не його засудити, а спасти його» (пор. Йо. 3, 16–17). Ісус Христос упродовж Свого життя зустрічається зі світом злоби, брехні, лукавства, нерозуміння, твердості серця, фарисейства, зради і, нарешті, чує вирок смерті, мов найгірший розбійник, що не має права померти в місті, а поза його брамами, на Голгофі. Наш Спаситель дійшов до глибини людської нужди, Він спробував на Собі всі людські болі, щоб надати їм нове значення. Те все, що для людини є знаком прокляття, преобразити на знак спасіння, а смерть довести до воскресіння. Саме так учням, що поверталися до Емауса, Він сказав: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти у Свою славу?» (Лк. 24, 26).

Отже, рай не базується на речах, які продаються в шопінгах, бо Ісус Сам не мав нічого, а Його одяг поділили жовніри між собою. Та Він сказав, що птахи мають гнізда, лисиці — нори, а Син Чоловічий не має де голову прихилити (пор. Мт. 8, 20; Лк. 9, 58). Отже, не в маєтках, не в шикарних машинах, не в екзотичних турах полягає рай, який готує Ісус Христос. Це не царство еліт чи для олігархів. Швидше навпаки, їм важко до нього потрапити, бо легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже.

Хрещення — двері до Божого Царства

В обряді Хрещення священнослужитель запитує і повторює це питання три рази: «Чи відрікаєшся від сатани, і всіх діл його, і всіх ангелів його, і всього служіння його, і всієї гордині його?». І охрещуваний відповідає: «Відрікаюся!».

Згодом інші три питання: «Чи з’єднуєшся з Христом?». І стільки ж разів відповідає: «З’єднуюся!». На кінець, ще одне питання: «Чи віруєш Йому?». «Вірую!»…

У водах йорданських вмирає стара, самолюбна людина, а зодягається у нову людину, яка має Отця на небі та братів і сестер на землі. Вона запрошена любити Бога цілим своїм серцем, а ближнього як себе самого, тією самою любов’ю, якою Бог її полюбив — любов’ю доброчинною, некористолюбною, доброти, милосердя, істини, свободи, пошани гідності кожної людини. Таким чином Царство Боже вже посеред нас, але треба ще просити, щоб воно прийшло і не покинуло нас, бо в християнському житті продовжується боротьба з диявольськими спокусами.

Разом з Христом боротися проти диявольських спокус
Після Хрещення в Йордані Дух повів Ісуса в пустиню, де спокусник приступає до Ісуса, щоб Він використав Божу силу на власну користь. Три великі спокуси старої людини.

Перша спокуса: Ісус, будучи голодним, диявол спокушає Його перемінити камінь на хліб. Ісус видаляє спокусника, замість хліба для себе робить чудо розмноження хлібів для інших і стає «хлібом життя», яке завершується відданням Свого життя: «Це тіло Моє, що за вас ламається…; Це кров Моя, що за вас проливається».

Друга спокуса: диявол спокушає Ісуса до панування над царствами цього світу, а Він прийшов у цей світ не щоб панувати, а служити і віддати Своє життя як викуп за багатьох. Він Той, що служить; Той, хто обмиває ноги, що йде назустріч потребуючих.

І третя спокуса: коли диявол повів Ісуса в Єрусалим, поставив на наріжнику храму й сказав до Нього: «Коли Ти — Син Божий, кинься звідсіль додолу; писано бо: Він ангелам Своїм велітиме про Тебе, щоб Тебе зберігали; і вони знімуть Тебе на руки, щоб Ти ногою Своєю не спіткнувся об камінь». Тобто люди на площі перед храмом будуть Тобі плескати в долоні… Станеш зіркою… Результати Твоєї місії у світі відразу стануть явними… Будеш мати велике задоволення. Ісус ставить «Ні!» дияволові. Він не той, що чинить власну волю, а Його їжа — чинити волю Свого Небесного Отця, Його слухати і бути чуйним на потреби людей.

Ісус протягом цілого Свого життя бореться проти сили зла (пор. Лк. 4, 41; 8, 28). Диявол дуже хитрий. Він діє навіть через Його учня, який хоче відсторонити Ісуса від сповнення волі Отця. Тому таким спокусником стає Петро, який радить не йти до Єрусалиму, щоб там страждати, умерти і воскреснути: «Пожалій себе!». Ісус рішуче відповідає: «Геть від Мене, сатано! Ти Мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське» (пор. Мт. 16, 22–23; Мр. 8, 33).

На Голготі приступають спокусники до Ісуса, книжники і фарисеї, коли Він уже був розіп’ятий на хресті, і радять використати Його силу на власну користь, навіть з дуже «побожною» спонукою: «Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста, і ми увіруємо в Тебе» (Мт. 27, 42). Ісус вірний місії, яку дав Йому Отець Небесний, до кінця, навіть тоді, коли відчуває, що Отець Небесний Його опустив, скрикнувши: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Мт. 27, 46).

Отже, якщо ми з’єдналися з Христом, треба боротися з диявольськими спокусами і молитися, щоб ми не впали у диявольські спокуси «мати хліба подостатком» — шопінгових багатств; влади над іншими, самозадоволення, слави, почесті. І багато тих, що охрестилися, залишають дорогу, на яку вказав Спаситель, зрікаються нести хрест та йти слідом за Ісусом. Навпаки, «сини людські» один одного ненавидять, пожирають себе, а народи між собою війни провадять…, замість Божого Царства встановляють пекло на землі.

А ми, що в Христа хрестилися, покликані робити ті самі діла, що робив Ісус Христос: «Хто в Мене вірує, той так само діла робитиме, що Я їх роблю. А й більші від них робитиме, — бо Я йду до Отця Мого» (Йо. 14, 12). І нічого не буде для нього неможливого! (пор. Мт. 17, 20).

Завершуємо Великий піст

Завершуємо піст, готуємося до перемоги Ісуса Христа над дияволом, до участі в Його перемозі над злом і смертю. Ми, що у Христа охрестилися, разом із Ним живемо, працюємо, радіємо і сумуємо — разом страждаємо і вмираємо, щоб разом із Ним воскреснути. Завжди разом! У солідарності з Христом і в солідарності з усіма тими, хто разом із нами крокує як учні Ісуса.

Якщо доведеться нам страждати, не страждаймо самі, не нарікаймо, а продовжуймо єднання з Христом. Доведеться і нам пройти останню хресну дорогу з Христом, щоб разом із Ним промовити: «Отче, у Твої руки віддаю дух мій!» та сказати: «Прийди, Господи Ісусе», а також почути: «Прийди, дочко — сину, у Царство, тобі приготоване!».

Воскресіння Христове — це остаточна перемога над злом у цьому світі, перемога над смертю. Остаточне поєднання з цілим людством в усьому та навіть поєднання із землею, «бо поклали Його тіло у гробниці, висіченій у скелі» (Лк 23, 53). А в остаточному єднанні, де вже немає смерті, є життя — Воскресіння, Світло Любові. Усі бар’єри впали! Рай стає остаточно реальністю!

Проте ми раніше сказали, що рай — не спогад минулого, а надія майбутнього і наша праця, щоб будувати його тут, на землі, і тоді він завершиться в небесних оселях… І тоді можемо по правді співати пісні воскресної Утрені: «Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє, нехай святкує увесь видимий світ і невидимий…» (пісня 1); «Сьогодні все наповнилося світлом: небо, земля і глибини підземні…» (пісня 3).

Тут вітрини не зашторюються і не зачиняються двері, як у торгових центрах. Навпаки, всі двері відчиняються до небесних осель із піснею: «Прийдіте, пиймо нове пиття, що не з каменя неплідного чудесно випливає, але з джерела нетління, яке виточив із гробу Христос…» (пісня 3); «У Тебе ми охрестилися, і Тебе благословляємо на віки!» (пісня 8).

Бажаю всім благодатного входження у пасхальне таїнство спасіння — до радості Христового Воскресіння!

+Діонісій